Поліщук Оксана, ОЕФ, 2 курс, ОЕ-203

ksyusha93@meta.ua

ЗНАННЯ ЯКСТРАТЕГІЧНИЙВИРОБНИЧИЙФАКТОР XXI СТОЛІТТЯ

Актуальність. Основна мета кожного підприємства – задоволення потреб суспільства та отримання максимальних прибутків від своєї діяльності. Підприємство має розвиватися, аби зайняти стабільні позиції на різних економічних ринках. Саме знання забезпечують високу конкурентоспроможність, рентабельність, прибутковість організації, а також значний попит на її продукцію навіть за виникнення різних кризових явищ в країні. А.Маршалл, одним із перших визнав роль знання в економічних процесах: “В значній мірі капітал складається із знання та організації... Знання – один із потужних двигунів виробництва... ор-ганізація допомагає знанню” [1]. Дж. Куінн вважає, що успіх діяльності підприємства значною мірою залежить від технологічних ноу-хау, дизайну продукції, маркетингових досліджень, здатності персоналу до продуктивної праці та інновацій [2]. Економічні знання загалом в ХХIст. для більшості великих корпорацій стали ключовим виробничим фактором, адже обізнаність в певній сфері економіки, володіння інформацією та вміння застосувати отримані знання - є фундаментом для стрімкого розвитку підприємства, досягнення ним лідерства. В Україні особливо велика увага повинна приділятися якості знань, адже саме ефективне їх застосування допоможе перевести економіку держави із ряду «наздоганяючих» в ряд «розвинутих», а українським підприємствам забезпечить високу конкурентоспроможність на світовому ринку. Адже, повертаючись до економіки, знання збільшують її результативність в декілька разів.

Постановка проблеми. Метою даного дослідження є виявлення шляхів отримання, використання та розповсюдження нових знань, визначення їх ролі в економічному зростанні підприємства та визначення основних напрямків їх розвитку.

Результати дослідження. Основним шляхом отримання знань є: особистий досвід самого підприємства, спостереження за станом економіки в країні та за діяльністю конкурентів, визначення потреб споживачів тощо. Саме так фірма збирає знання і на їх основі формує стратегію виробництва. Другим шляхом є ноу-хау цього ж підприємства. Також способами одержання знання можуть бути купівля інтелектуальної власності або ж запозичення інтелектуального капіталу у інших фірм. Звичайно, найбільш дієвими для розвитку підприємства є ідеї, програми, моделі, розроблені всередині підприємства, адже індивідуалізація організації забезпечує їй успіх та лідерство.

Нові знання використовуються, перш за все, для модернізації виробництва: використання новітнього устаткування, винайдення нових технологій, розробки сучасних моделей виробництва. Висококваліфікований персонал – це надзвичайне благо будь-якої фірми, адже він продукує інноваційні ідеї, забезпечує організацію якісною і достовірною інформацією, на основі якої формуються управлінські рішення. Знання використовуються для здобуття влади, чи то політичної, чи то економічної. Е. Тоффлер називає їх «потужною силою» та «ключем» до цієї влади[3].

 Основним розповсюджувачем знань є освіта. Якісна освіта – один із факторів розвитку економіки, її взаємозв’язок з економічними процесами продукує фірмі нові ідеї, способи, методи, технології, моделі управління виробництвом. Тому фірми постійно підвищують кваліфікацію персоналу або ж залучають нові трудові ресурси.

Знання у вигляді систематизованої інформації передається через сучасні інформаційно-комунікаційні мережі, перетворюючись на значний прискорювач світового науково-технічного прогресу, тому діловий світ зацікавлений в інвестуванні в освіту та дослідження. Водночас нова економіка сприяє підвищенню конкурентоспроможності національних економік в умовах глобалізації, забезпечуючи суттєве зростання продуктивності праці.

Сфера послуг – це сфера не лише використання, а й розповсюдження знання. Наприклад, в США 63% послуг відносяться до інтелектуальних. [4]

Слід зазначити, що докорінні зміни відносно цінностей людського ресурсу відбулися ще в 70-х роках ХХ століття, коли виникла можливість оцінити розвиток творчого потенціалу людини. В цей період здійснюється переоцінка рушійних сил економіки – людський фактор висувається на перший план. Е.Денісон вперше розробив класифікацію темпів економічного зростання, що включає 23 фактора, і серед них 4 фактори, що відносяться до праці (зайнятість, відпрацьовані години, статева структура робочої сили та рівень освіти). [5]
К.Ерроу та Х.Узаві вводять у виробничу функцію додаткову змінну – людський капітал, тобто обсяг наукових знань і практичного досвіду, накопичених в процесі навчання і безпосередньої виробничої діяльності. Щодо самого характеру економічного зростання, то в моделі П. Ромера [2] (відповідно до цієї моделі основним фактором економічного зростання є зростання капіталовкладень в НДДКР та інвестицій в людський капітал) воно знаходиться в прямій залежності від величини людського капіталу, зосередженого в сфері отримання наукового знання: сфера знання впливає на економіку не тільки безпосередньо через прикладні ідеї та розробки, а саме її існування є необхідною умовою економічного зростання, оскільки забезпечує накопичення людського капіталу. Один із висновків моделі полягає в тому, що економіка, яка володіє ресурсами людського капіталу та розвиненою наукою, має в довгостроковій перспективі кращі шанси для розвитку, ніж економіка, позбавлена цих переваг.

Знання розвиваються внаслідок постійного їх примноження. Для їх розвитку необхідно: здійснювати заохочувальні заходи (наприклад, вкладення інвестицій), забезпечувати ефективний механізм обміну між партнерами (наприклад, створення бази даних за результатами досліджень) та співпрацю в системі «університет – бізнес – промисловість», підвищення культури патентування та ліцензування шляхом створення професійних патентних мереж, пришвидшити впровадження винаходів, результатів дослідження, перекваліфіковувати персонал, державна підтримка при удосконаленні та поширенні знань. [6]

Висновки. Таким чином, знання в XXI ст. дедалі швидше витісняють класичні фактори виробництва, перетворюючись на провідний засіб досягнення розвитку підприємства. Для досягнення довгострокових цілей підприємства знання легко використовувати з огляду на їх властивості: вони є загальним надбанням, при користуванні не витрачаються, знання, що втілені в товар, можна кількісно виміряти показником інформаційної питомої ваги товару (наприклад, патент, бренд), собівартість знань не залежить від кількості користувачів, деякі види знань застарівають, проте на основі них формуються нові. Тобто знання є найпростішим у використанні стратегічним виробничим фактором,який сприяє забезпеченню стрімкого розвитку підприємства. Саме цей фактор великі корпорації використовують у своїй діяльності, досягаючи при цьому мільярдних прибутків та тривалого лідерства на міжнародній арені. Отже, знання найефективніше забезпечують конкурентоспроможність підприємства, а їх нестача спонукає організації до постійних пошуків шляхів удосконалення способів виробництва, нових ринків та споживачів.

ЛІТЕРАТУРА

1.                     Альфред Маршалл. Принципы экономической науки. – Прогресс: Универс, 1993 – 141с.

2.                     Федулова Л. І. Сучасні концепції менеджменту. Навч.посіб. за ред. д-ра екон. наук проф. Л.І. Федулової: К.: Центр учбової літератури, 2007. –14-30с.

3.                     Элвин Тоффлер. Метаморфозы власти: знание, богатство и сила на пороге ХХI века / Пер. с англ. Науч. ред., предисл. П.С.Гуревича. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2002.-670с. 40

4.                       Беккер Г. Экономика семьи и макроповедение // США: экономика, политика, идеология. – 1994. – № 2-3. – С. 24-36.

5.                     Денисон Э. Исследование различий в темпах экономическо го роста. / Пер с англ. – М.: Прогресс, 1971. – 645 с

6.                     Україна-2015: національна стратегія розвитку. Економіка. [Електронний ресурс]: http://uspishnaukraina.com.ua.

Коментарі до матеріалу можна залишити тут:
http://vk.com/topic-36835937_26263746