Снежковська Ірина, ФЕта У, 4 курс, ЕЕП-403

tipsy_life@mail.ru

КОМПЕТЕНЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ: ВИДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДІАГНОСТИКИ

Актуальність. Трансформаційні процеси, що відбуваються сьогодні в житті суспільства, стосуються всіх сфер його діяльності й існування, зокрема освітньої сфери як основоположної компоненти формування світогляду особистості. Заклади освітньої сфери (школи, університети, навчальні курси тощо), як і інші соціально-економічні мікросистеми, мають шукати та впроваджувати ефективні управлінські інструменти, щоб залишатися успішними у мінливому ринкового середовища.

Постановка проблеми. Для забезпечення свого успішного довгострокового розвитку освітньому закладу необхідно визначити джерела своєї відмітності та неповторності серед інших знаннєвих організацій. У контексті теорії і практики сучасного стратегічного пошук таких джерел доцільно здійснювати на основі концепції організаційних здатностей та компетенцій, що розвинули Г. Хамел і К.К. Прахалад [1]. В межах нашого дослідження сфокусуємось на критичному узагальненні суті компетенцій освітньої організації та виявленні можливих інструментів їх діагностики.

Результати дослідження. Взагалі поняття «компетенції» має чимало трактувань: компетенція як сукупність знань, навичок та досвіду [2], компетенція як «особливий ресурс» [3], компетенція як «здатність керувати ситуацією» [4]. Оригінальний погляд на ідентифікацію компетенцій сформував російський вчений І.Б. Гурков [5], який розрізняє корневі компетенції, що є джерелом успіху організації в конкурентному середовищі та мають «внутрішнє» походження, та ключові компетенції, що подібні ключовим факторам успіху (КФУ) та віддзеркалюють «зовнішні» характеристики сфери діяльності організації.

Проте, критичний аналіз усіх трактувань дозволяє стверджувати про схожість поглядів різних дослідників на суть компетенції організації.

В основі компетенції – накопичені на основі досвіду знання і навички, набуття яких пов’язано із пошуком та реалізацією успішних рішень яких-небудь завдань (проблем), а також уміння найефективнішого комбінування ресурсів, для отримання максимального результату.

Компетенції можуть бути втіленими в нематеріальних активах (за умови можливості їх вартісної оцінки та перетворення на об'єкти інтелектуальної власності). У протилежному випадку компетенції є колективним знанням, яке зберігається та поширюється усередині підприємства шляхом навчання, комунікації тощо. Таким чином, можна констатувати, що компетенції на відміну від нематеріальних активів завжди мають "внутрішнє" походження практично без часових обмежень їх використання, а також є підґрунтям для створення неповторної відмітності підприємства у ринковому просторі [6].

Носіями компетенції як специфічної характеристики організації є люди. Відповідно доцільно розглядати професійні та рольові особистісні компетенції. Під професійними компетенціями розуміються базові знання, вміння та здібності особистості в межах певної професії. Рольові компетенції визначають соціальну активність індивідуума у процесі здійснення своєї діяльності.

Особистісні компетенції утворюють базис компетенцій організації (підприємства), як складної відкритої соціально-інституційної та техніко-технологічної системи. У свою чергу на рівні організації компетенції доцільно розглядати як функціональні, стратегічні та ключові (або кореневі) [6].

Функціональні компетенції визначаються характерними здатностями підсистем підприємства здійснювати виробничі та комерційні функції оптимальним  способом.

Стратегічні компетенціїозначають відмітні характеристики ділової стратегії у контексті її відповідності зовнішньому конкурентному середовищу на рівні підприємства.

Ключові (кореневі) компетенції забезпечують потенційний доступ підприємства до різних ринків, означають відмітні характеристики кінцевого продукту та практично не можуть бути відтвореними конкурентами.

Сучасний менеджмент визнає можливість ідентифікації компетенцій підприємства, проте існує принципова невизначеність щодо можливості їх оцінки (якісної та кількісної)[6]. У практиці управління переважають якісні підходи діагностики компетенцій, що ґрунтуються на застосуванні таких інструментів, як анкетування, експертне оцінювання, бенчмаркінг кращої практики, ретроспективний аналіз технології тощо.

В освітній організації, що призвана «виробляти» знання за допомогою знань, компетентністьвіддзеркалює відповідність діяльності змісту сучасних стандартів за галузевим принципом та утілюється у відповідних програмах, що в інтегрованомувигляді представляють освітні результати, які досягаються не лише засобами змісту освіти, але й соціальної взаємодії як у міжособистісному, так і в інституційному культурному контексті.

Засоби діагности знаннєвої організації визначаються в залежності від ознак, які характеризують стан системи компетенцій для передбачення можливих відхилень та попередження порушень її нормального функціонування.

Діагностика компетенцій освітньої організації, у першу чергу, передбачає виявлення особистісних компетенцій її працівників, які доцільно групувати таким чином:

1)      на рівні професійних компетенцій: науково-предметні (сформованість  світогляду, єдиного комплексу знань), інформаційні  (уміння працювати з різними джерелами інформації) та методичні (володіння методикою викладання);

2)      на рівні рольових компетенцій: мотиваційні, диференційно-психологічні, рефлексивні, а також культурні, морально-етичні (уміння підпорядкувати діяльність системі норм і принципів поведінки людей) та валеологічні (уміння організувати власний здоровий спосіб життя).

В оприлюднених визначеннях особистісних компетенцій підкреслюються наступні сутнісні характеристики [7]: ефективне використання здібностей, що дозволяє плідно здійснювати професійну діяльність згідно вимогам робочого місця; володіння знаннями, уміннями і здібностями, необхідними для роботи за фахом при одночасній автономності і гнучкості в частині рішення професійних проблем; розвинена співпраця з колегами і професійним міжособистісним середовищем; інтегроване поєднання знань, здібностей і установок, оптимальних для виконання трудової діяльності в сучасному виробничому середовищі; здатність робити що-небудь добре, ефективно в широкому форматі контекстів з високим ступенем саморегулювання, саморефлексії, самооцінки, швидкою, гнучкою і адаптивною реакцією на динаміку обставин і середовища.

На рівні організації компетенції можна виявляти за допомогою простого теста, що передбачає позитивні відповіді три запитання: 1) чи дозволяє компетенція створювати цінність для споживача; 2) чи важко її скопіювати конкурентам; 3) чи забезпечує компетенція можливість виходу на інші ринки.

Висновки. Характеризуючи сутнісні ознаки компетентності людини, варто пам’ятати, що вони постійно змінюються (із зміною світу, із зміною вимог до “успішного дорослого”); мають діяльнісний характер узагальнених умінь у поєднанні з предметними уміннями і знаннями в конкретних галузях (ситуаціях); виявляються в умінні здійснювати вибір, виходячи з адекватної оцінки себе в конкретній ситуації; пов’язані з мотивацією на неперервну самоосвітню діяльність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конкурируя за будущее. Создание рынков завтрашнего дня [Текст] : пер.с англ. / Г.Хамел,К.К.Прахалад. - М. : ЗАО "Олимп-Бизнес", 2002. - 288 с.

2. Parry, S.B. The quest for competencies: competency studies can help you make HR decision, but the results are only as good as the study /S.B. Parry // Training. 1996. - № 33. - P.48-56.

3. Ефремов В.С. Ключевая компетенция организации как объект стратегического анализа /  Ефремов В.С., Ханыков И.А. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2002. – № 2.

4. Гурков И.Б. Стратегия и структура корпорации: Учеб. пособие. / И.Б. Гурков. - М.: Дело, 2006. - 320с.

5. Keen, K. Competence: What is it and How can it be developed? / K. Keen, J. Lowyck, P. de Potter, J. Elen (Eds.) // Instructional Design:1.plementation Issues. Brussels: IBM Educational Center, - 1992. - P.lll-122.

6. Верба В.А. Діагностика компетенцій підприємства /  В. А. Верба, О. М. Гребешкова // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип. 18, 2007. – с. 166-172.

7. Салов В.О. Засоби діагностики як складова стандартів вищої освіти / В.О. Салов, Т.О. Письменкова // Економіки та управління: науковий вісник НГУ, 2011. - № 3. – С. 132-137.

8. Головань М. С. Компетенціяі компетентність: досвід теорії, теорія досвіду/ М. С. Головань// Вища освіта України. – 2008. – № 3. – с. 23 - 30.

Переглянути презентаію

Коментарі до матеріалу можна залишити тут:
http://vk.com/topic-36835937_26269587