Любацький Дмитро, 5курс, ЕЕП-505

lyubatskiy_dima@ukr.net

ПРОБЛЕМИ ВИБОРУ МЕТОДУ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ НА ОДИНИЦЮ ПРОДУКЦІЇ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Актуальність. Активізація економічних перетворень в Україні спричиняє подекуди досить радикальні зміни в зовнішньому середовищі функціонування підприємств та вимагає від компаній швидкої адаптації до нововведень. Із набуттям чинності Податкового кодексу питання, пов’язані із калькулюванням собівартості продукції, стали дуже злободенними. Інформація про механізм розрахунку витрат за об'єктами калькуляції використовується не лише для вирішення традиційних економічних і маркетингових завдань, таких як: визначення ціни на виріб або послугу, економічної ефективності бізнес-процесів тощо, - а також є основою при визначенні податкових зобов’язань підприємства по податку на прибуток. Тому питання вибору методу калькулювання витрат для вітчизняних підприємств набуває сьогодні особливої актуальності.

Постановка проблеми. Метою дослідження є аналіз розроблених теоретико-методичних підходів щодо калькулювання витрат на одиницю продукціїта узагальнення досвіду вітчизняних підприємств щодо практики вибору методу калькулювання.

Результати дослідження. Не існує такої системи калькулювання витрат, що дозволила б визначити собівартість одиниці продукції зі стовідсотковою точністю. Прагнення економістів підвищити точність розрахунку собівартості одиниці продукції набули практичної реалізації в розробках різних методик калькулювання витрат, що  широко представлені в економчній літературі, зокрема такими фахівцями як Друрі К., Фостер Дж., Хоргрен Ч.Т., Яругова А., Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., та інші. [1, 2, 3, 4, 5]

Існування частки непрямих витрат на підприємстві породжує проблему їх розподілу за окремими виробами. Будь-яке непряме віднесення витрат на продукт, як би добре воно не було методично обґрунтовано, спотворює фактичну собівартість, знижує точність калькулювання. Якщо аналізувати існуючі методи калькулювання собівартості одиниці продукції з цих позицій, то найточнішою є калькуляція за прямими витратами, що здійснюється при калькулюванні за системою „директ-костинг”. У цьому випадку до собівартості включаються витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виробу. Всі інші витрати класифікуються як витрати періоду і з калькулюванням собівартості одиниці виробу не пов’язуються.

З іншого боку, критерієм точності обчислення собівартості виробу може бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на той або інший виріб, тобто застосування ступінчастої калькуляції.

Необхідно підкреслити й ту обставину, що постійні витрати загалом не пов’язані з виробництвом даного конкретного виробу, є, як правило, періодичними та пов’язані з випуском усього обсягу продукції підприємства за період. Тезу про те, що ці витрати також повинні в обов’язковому порядку включатися в розрахунок собівартості виробу в повному обсязі, як передбачає метод калькуляції за повними витратами, також можна піддати критиці, тому що обсяги виробництва у різних періодах можуть бути різними.

Однак, немає необхідності в тому, щоб ідеалізувати певний підхід до калькулювання. Ідеальних методів, що підходять для кожного підприємстав, не існує. У різних ситуаціях при прийнятті рішень необхідна різна інформація про собівартість. Не випадково одним із принципів організації управлінського обліку є принцип: „Різна собівартість для різних цілей”.

Який метод калькулювання собівартості одиниці продукції обрати, як розподіляти непрямі (накладні) витрати: на всі вироби, пропорційно певній базі розподілу, або тільки на їхню частину, або керуватися при цьому будь-якими іншими міркуваннями, – ці питання повинні становити комерційну таємницю підприємства й вирішуватися самим підприємством. Головна мета – розуміти, як метод калькулювання витрат на одиницю продукції, що застосовується підприємством, впливає на визначення ключових результуючих показників його операційної діяльності у звітному періоді, відображених в фінансовій звітності, таких як прибуток, собівартість реалізованої продукції, оцінка вартості запасів готової продукції як елементу оборотних активів підприємства. Тому що саме на основі цієї інформації оцінюється ефективність діяльності підприємства її власниками і керівниками.

Висновки. Незважаючи на наявність численних теоретичних розробок у сфері методології калькулювання собівартості одиниці продукції на підприємстві на сьогодні для вітчизняних компаній проблема вибору відповідного методу для практичного застосування залишається актуальною. Це зумовлено тим, що на вітчизняних підприємствах механізм калькулювання повинен враховувати: суто економічні вимоги щодо відповідності обраної методики специфіці виробничого процесу з метою адекватного відображення собівартості продукції у внутрішній фінансовій звітності для керівників і власників бізнесу; вимоги стандартів бухгалтерського обліку, що є обов’язковими для застосування і використовуються для формування статистичної звітності; податкового кодексу, який регламентує податкові зобов’язання підприємства і вимоги до податкової звітності, яка не повинна суперечити даним статистичної звітності.

ЛІТЕРАТУРА

1.    Бутинець Ф.Ф., Чижевська Л.В, Герасимчук Н.В. Бухгалтерський управлінський облік Житомир: - ЖІТІ ПП”Рута”, 2000. - 448с.

2.    Голов С.Ф. Управлінський облік, - К.: Лібра, 2006.- 704с.

3.    Друри К. Управленческий и производственный учет/Пер.с англ.;- М.: Юнити-Дана, 2002. –  1071с.

4.    Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект.-М.: Финансы и статистика, 1995.

5.    Яругова А. Управленческий учёт: опыт экономически развитых стран. М.:Финансы и статистика, 1991.–210с.

Коментарі до матеріалу можна залишити тут:

http://vk.com/topic-36835937_26263672